Жадібний багатій – білоруська казка

Жили два брати: багатий і бідний. Багатий сам нічого не робив, було у нього багато працівників. А бідний вудил в озері рибу – тим і жив.

Справляв раз багатий весілля – сина женив. Багато зібралося у нього гостей.

“Піду-но і я до брата в гості”, – думає бідняк. Взяв він у позику у сусідів коровай хліба та й пішов на весілля.

Прийшов і стоїть на порозі з хлібом. Побачив його багатий брат:

- Ти чого приперся? У мене тут гості не тобі подружжя! Забирайся звідси!

І прогнав його,

Прикро стало бідному братові. Взяв він вудку і пішов рибу ловити. Сів у старий човник і виплив на середину озера. Вудил, вудил – а все дрібна рибка попадається. А тут і сонце вже заходить. “Ну, – думає бідний рибалка, – закину на щастя ще разок”. Закинув він вудку і витягнув таку рибину, який зроду не бачив: велика да вся срібна.

Порадів він чудової рибині і став її в торбу запихати. А та й каже раптом голосом людським:

- Не губи мене, добра людина, відпусти назад в озеро.

Згадав рибалка про своїх дітей і каже:

- Не можу тебе відпустити – і сам я голодний та й діти давно їсти хочуть. З чим я додому повернуся?

- Раз ти такий бідний, – каже рибина, – то засунь руку мені в рот і витягнеш звідти золоту каблучку.

Подумав рибалка і каже:

- Боюся, ти мені ще руку відкусиш.

- Не бійся, не откушу!

Осмілів рибалка, засунув руку рибині в рот і витягнув звідти золоту каблучку.

- А що мені з ним робити? – Запитує рибалка. – Адже він мене не нагодує.

- Нічого, – каже чудова рибина, – ще як нагодує! Викинь свою дрібну рибку з човна і кинь туди каблучку цей.

Так рибалка і зробив. І тільки кинув він на дно човника каблучку, як вмить стала ціла купа грошей.

Відпустив рибалка рибину в озеро, а сам до берега пошвидше поплив. Зняв він на березі сорочку, склав у неї гроші і пішов додому.

Зажив тепер бідний брат так, що краще й не треба. Поставив нову хату і скликав гостей на новосілля. А брата не покликав – не міг пробачити йому образи.

Провідав багатий, що його бідний брат нову хату збудував і з гостями бенкетує. Каже він синові:

- Іди подивися, що у нього там робиться. Прийшов син, подивився та й бігом назад.

- Ой, – каже батькові, – у тебе того нету, що у твого бідного брата, – і хата нова, і худобини повно, і на столі всього вдосталь!

Багатий так від заздрості і почорнів. Посилає знову сина, щоб покликав бідного брата.

Приходить бідний брат до багатого.

- Звідки у тебе стільки добра? – Запитує багатий брат бідного. – Ти, кажуть, живеш краще мого.

Бідняк все і розповів, як було.

Як почув це багате, так руки у нього і засвербіли.

“Піду-но, – думає, – і я зловлю ту рибину”.

Взяв він вудку міцніше, сів у новий човник та й поплив на середину озера. Ловив, ловив і вивудив-таки дивну рибину.

- Не губи мене, – просить рибина, – відпусти тому, у мене там діти малі …

- Ні, голубонько, – затявся багатий. – Чи не пущу! Дай мені такий же каблучку, який дала ти моєму братові.

- Так брат твій був бідний, у нього і хліба не було. А тобі-то навіщо?

- Як так навіщо? Не хочу, щоб брат був багатшим мене! Давай каблучку і все! А ні – віднесу тебе додому і зажарю.

- Ну що ж, – каже рибина. – Бери, коли ти такий вже заздрісний. Мені-то що.

Розкрила вона рот. А жадібний багатій всунув їй в рот руку по самий лікоть. Тут рибина як придавить зубами – відкусила руку і пірнула з нею на дно озера.

Вернувся багатий брат додому і без грошей, і без руки.

Так йому і треба!