Суперечка з Долею – індійська казка

Давним-давно був у царів такий звичай. Ночами ходили вони по місту в простому платті і дивилися, як живеться народу. Розповідають, раз вийшов цар Ра-ван, владика Ланки, подивитися, що роблять його підлеглі. Ніч була темна. Небо заволокли хмари. Від холоду люди поховалися по домівках. Було тихо. Тільки змерзлі пси часом приймалися жалібно вити так десь у лісі перегукувалися шакали.

В цю холодну, темну ніч Раван один ходив по вулицях безмовного міста. Раптом у провулку йому почувся стогін. Раван застиг на місці. «Невже у мене в царстві люди бідують і проводять ночі в сльозах?» – подумав він. Йому захотілося дізнатися, що сталося. Він зупинився біля будинку, звідки йшов стогін, і став прислухатись. Раптом йому здалося, ніби біля дверей промайнула тінь жінки. Двері не відчинялися, але тінь зникла. Здавалося, жінка зникла в будинку. Раван здивувався і запідозрив недобре. Він мимоволі згадав про свою шаблі, і рука його сама собою потягнулася до піхов. Між тим з дому раніше долинали тільки стогони і зітхання.

Дві години простояв Раван у двері. Нарешті жінка вийшла з дому. Цар перегородив їй дорогу і запитав:

- Хто ти?

Жінка засміялася і пішла геть. Цар Раван розгнівався:

- Стій! Тобі відомо, хто я? Жінка знову засміялася:

- Хто на світі не знає царя Равана!

Раван здивувався – чому вона його не боїться? Він знову сердито запитав:

- Так чому ж ти не зупиняєшся і не відповідаєш?

- Махарадж! Тобі не личить зупиняти на вулиці жінок. До того ж відомо, що сонце і місяць, вогонь і вітер підвладний богам. А я нікому не підкорююсь.

Тут Раван вийшов з себе.

- Старий! – закричав він. – Кажи, хто ти! Якщо не скажеш, голову тобі відрубаю.

Жінка розсміялася:

- Махарадж! Якщо хочеш зі мною познайомитися, слухай. Я – Доля. Дівчинці, що народилася зараз в цьому будинку, я принесла її частку.

- Хто ти така, щоб розпоряджатися долею людей?!- заперечив Раван. – У себе в царстві я сам дарую людям щастя і сам його забираю.

- Махарадж! Ти помиляєшся. Хочеш, я тобі доведу?

Слова жінки зачепили Равана за живе, і він погодився перевірити на ділі, хто правий. Тоді Доля сказала йому:

- Ця дівчинка вийде заміж за сина такого-то купця з такого-то міста.

Раван уговорился з Долею, як їм зустрітися знову, і відпустив її. Доля пішла.

На інший день Раван зібрав свій двір і наказав:

- В такому-то провулку живе купець, у якого сьогодні вночі народилася донька. Приведіть його до мене.

Слуги кинулися за купцем. Бідний купець перелякався – навіщо його неждано-негадано покликали до царя. Він прийшов у палац бледньш від страху. Раван обласкав його й сказав:

- Нехай дівчинка, що народилася у тебе вночі, буде мені замість дочки. Я хочу, щоб її ростили в холі і млості. Гроші на її виховання ти будеш отримувати з моєї скарбниці. А коли прийде пора видавати її заміж, повідом мені. Я сам влаштую їй весілля.

Купець дуже зрадів і щасливий повернувся додому.

Йшли дні за днями. Настав час віддавати дівчину заміж. Купець послав сватів шукати для доньки нареченого, і ті засватали її за того самого юнака, про якого говорила Доля. Коли до весілля залишалося лише кілька днів, купець сповістив царя. Раван дізнався, хто наречений, і диву дався. Але і на такий випадок у нього був свій план. Він велів купцеві привести доньку до палацу.

І ось Раван наказав виготовити великий скриню. У нього наклали їжі і пиття, потім посадили туди дівчину і віднесли скриня на морський берег. Там Раван викликав покірного йому ракшаса – а ракшас цей ходив у вигляді крокодила – і наказав:

- Цей скриню я віддаю тобі на зберігання. Тримай його біля себе на дні моря. Я прийду за ним через місяць.

- Слухаю і корюся, – відповів ракшас і забрав скриня на дно морське.

Раван повернувся в палац і покликав до себе одного бідняка.

- Я хочу видати твою дочку заміж. Що ти про це думаєш?

Що міг думати бідняк? Звичайно, він погодився, і Раван почав приготування до весілля.

Час минав. До весілля залишилася одна ніч. Дочку бідняка нарумянили, насурьмили, волосся їй намастили олією – словом, зробили все, що належить. А наречений з гостями, виряджені та розряджені, вже були в дорозі. Тільки дорога їхня пролягала через море. Довелося сідати на корабель.

Ну а по морю плисти – справа неабияка. В море і скелі, і вири, і величезні риби. Це небезпечний шлях. От і сталася біда. Серед моря на корабель налетіла величезна риба і розбила його на шматки. Люди почали кричати, кликати на допомогу. Хто сам потонув, кого крокодили зжерли. Тільки нареченому і жерцю, який повинен був поєднувати його шлюбом, вдалося вчепитися за якусь дошку. Ось і захиталися вони на хвилях. Повільно-повільно несли їх хвилі і до сходу сонця винесли на берег Ланки. Вони подякували богів, потім жрець посадив хлопця на березі, а сам пішов подивитися.

Між тим ракшасу в образі крокодила набридло сидіти на дні моря – адже він вже багато днів не відходив від скрині. Заманулося йому прогулятися – він і виліз на берег. «Місце пустинне, ніхто сюди не заходить, – думав він. – Поставлю-ка я тут скриню, а сам піду поброжу». Залишив скриня на березі і пішов.

А жрець йшов уздовж берега і побачив скриня. Дуже йому захотілося дізнатися, що в скрині. Цікавість так його здолало, що він зламав замок і відкинув кришку. Бачить – у скрині дівчина. Дівчина злякалася і заплакала. Жрець заспокоїв її, став розпитувати, хто вона і звідки, і раптом дізнався, що це та сама дівчина, нареченого якої він привіз. Жрець дуже зрадів, допоміг дівчині вийти з скрині, потім закрив його, а дівчину повів із собою і тут же на березі повінчав її з юнаків. А ракшас нагулявся, прийшов і нічого не помітив. Він взяв порожню скриню і забрав його до себе на дно морське.

Тим часом Раван все чекав нареченого та весільних гостей. Йому не терпілося повінчати нареченого доньки купця з дочкою бідняка, а потім запитати Долю: «Що ж твоє вирок?» Але гостям не судилося приїхати, і вони не приїхали. Коли пройшов призначену годину, Раван вирішив послати слуг на пошуки. Але тут з’явилася Доля.

- Не турбуйся, махарадж! – сказала вона. – Справу зроблено – вони одружилися.

Раван не хотів вірити – адже він сам замкнув доньку купця в скриню.

Тоді Доля проспівала в насмішку над ним:

Куди тобі, Раван, змагатися з Долею, Чужу наречену відправ-ка додому.

Вона показала Равану молодят і розповіла йому, як було діло. Раван, присоромлений, повернувся до себе в палац і дав дочці купця в придане багато добра.