Старуха і білка – індійська казка

Давним-давно жила в одному селі стара жінка, і не було у неї ні сина, ні дочки – нікого близьких. У дворі, біля її хатини, стояло високе дерево. У дуплі цього дерева влаштувала собі гніздо хитра білка.

Всякий раз як стара готувала обід, білка примудрялася непомітно вкрасти ласі шматочки. Старуха розуму не могла прикласти, хто це у неї їжу тягає.

Зварила вона одного разу рис на молоці, з цукром, мигдалем і фруктами. Коли каша була готова, стара зняла горщик з вогнища і поставила на землю – нехай прохолоне. А сама пішла до криниці по воду.

Білці тільки того й треба було. Вона жваво зістрибнула на землю і взялася за їжу. Вона швидко з’їла мигдаль і фрукти, потім знову забралася на гілку – сидить і чистить лапками мордочку.

Повернулася стара, побачила порожній горщик і подумала, що це все котячі витівки. Обшукала вона весь будинок, але кішки ніде не знайшла. Тоді пішла стара до сусідів, але й там кішки не виявилося. Втомлена, присіла вона під деревом. Підняла голову і бачить: стрибає по гілках білка, а мордочка у неї в рисі забруднити. Здогадалася стара, що це Бєлкіни прокази, що це вона щодня краде її, старухину, їжу. Розсердилася стара, заходилася лаяти білку, потім схопила перше що під руку попало – палицю да башмак, – і кинула в білку. Башмак влучив у білку, і вона впала з дерева; тут стара її і схопила. Вирішила стара прикінчити білку, та як це зробити? Думала вона, думала і надумала втопити білку в ставку. Принесла стара білку на берег ставка і занурила її в воду. Стояла зима, вода була крижана, і у старої руки заклякли. Білка вирішила, що якщо зараз вона не придумає якусь хитрість, то їй доведеться розпрощатися з життям. І прикинулася вона, що холодна вода їй подобається.

- Матушка, – сказала вона. – Я дуже тобі вдячна! Від гарячого рису все тіло моє так і горить, а ти його студії.

Розсердилася стара:

- Ах, так? Ну добре ж! Тоді я тебе підсмажу! Схопила стара білку за хвіст і притягла в будинок.

Розвела в осередку вогонь, тримає білку прямо над ним. Бачить білка, що смерть прийшла.

- Матушка, – каже. – Яка ти добра! Хоч я і нашкодила тобі, ти все одно мені платиш добром – грієш мене, змерзлу!

Ще пущі розсердилася стара.

- Ну ладно ж! – Крикнула вона. – Подивимося, що ти тепер заспіваєш!

Білка мовчала. Потім вона з удаваною тривогою в голосі сказала:

- Матушка! Роби зі мною що хочеш, тільки не так-ай мені ні мигдалю, ні фруктів. Якщо я їх наїмся, мій живіт лопне і я помру!

Баба була простувата. Не здогадалася вона, що білка знову її обманює.

- Ось, ось! – Закричала вона. – Це-то мені і треба!

Принесла вона мигдалю і фруктів і стала годувати ними білку. Та робить вигляд, ніби є їй зовсім не хочеться, а сама знай наминає. Наїлася досхочу і каже:

- Ах, матінка, мій живіт ось-ось лопне. Боюся, як би ти не кинула мене в кущі. Тоді колючки впинаються в мене, і кінець мені!

- Так отримуй ж! – Крикнула стара, схопила білку за хвіст і жбурнула в кущі. А білку тільки того й треба було. Швидко прошмигнула вона в саму гущавину і вилізла на дерево.

А дурна баба так і залишилася ні з чим.