Мізгірь – російська народна казка

У старопрежние роки в красну весну, тепле літо зробилася така срамота, у світі тягота – стали з’являтися комарі та мошки, кусати людей, гарячу кров пускати.

З’явився павук-мізгірь, завзятий добрий молодець. Став він ніжками трясти так мережки плести, ставити на шляху, на доріжці, куди літають комарі та мошки.

Муха пролітала та до мизгирю в мережу потрапила. Тут її мізгірь став бити так губити, за горло тиснути. Муха мизгирю почала благати:

- Батюшко мізгірь, не бий ти мене, не губи ти мене: у мене багато залишиться дітей-сиріт – по дворах ходити і собак дражнити.

Тут її мізгірь і відпустив.

Вона полетіла, всім комарів та мошок звістка посилала:

- Ой ви єси, комарі та мошки, забирайтеся під осинове корище! З’явився мізгірь-борець, став ніжками трясти, мережки плести, ставити на шляху, на доріжці, куди літають комарі та мошки.

Вони й полетіли, забилися під осинове корище, лежать мертві…

Мізгірь пішов, знайшов цвіркуна, таргана і лісового клопа.

- Ти, цвіркун, сядь на кочок – палити тютюнець; а ти, тарган, вдар в барабан; а ти, клоп-блинник, піди під осинове корище – проклади про мене, мизгиря-борця, добра молодця, таку славу, що мене вживе немає: в Казань відіслали, в Казані відтяли голову на пласі і плаху розкололи.

Цвіркун сів на кочок курити тютюн, а тарган вдарив у барабан; клоп-блинник пішов під осинове корище і каже:

- Що запали, лежите мертві? Адже мизгиря-борця, добра молодця, вживе немає: його в Казань відіслали, в Казані відтяли голову на пласі і плаху розкололи.

Комарі та мошки зраділи і возвеселились, в різні боки залітали, та до мизгирю в мережу потрапили. Він і каже:

- Так-то частіше б до мене в гості бували!