Казка про ледачого зозулю – індійська казка

В одному лісі жила лінива зозуля. І сталося так, що її побачив коршун.

- Ти чудово співаєш! – похвалив шуліка зозулю. – Я готовий слухати твій спів з ранку до вечора.

- Спасибі вам за добрі слова, – сказала! задоволена зозуля й почала кувати.

- Ку-ку, ку-ку, ку-ку!

- Чудовий спів! Чудовий спів! – вигукнув коршун. – Ах, якби ти погодилася жити в моєму гнізді і хоча б зрідка потішати мій слух твоїм божественним голосом!

- Не слухай його, зозуля! – закричав сидів на пальмі папуга. – Нема чого тобі робити в його гнізді!

- Дурна папуга! – розсердився коршун. – Йому завидно, що я запрошую жити в своєму гнізді тебе, а не його!

- Не слухай його, не слухай! – закричав знову папуга.- Він заманить тебе в своє гніздо і з’їсть!

- Чому ти так кажеш? – обурилася зозуля. – Багато днів поспіль слухав ти мій спів і ніколи не сказав мені доброго слова. А шуліка почув тільки раз і одразу ж зрозумів, який у мене чудовий голос!

- Ніколи я не зустрічав такого приємного голосу! – почав знову коршун. – Переселяйся в моє гніздо, і тобі будуть заздрити всі птахи.

- Не знаю, чи зможу я долетіти до вашого гнізда, – засмутилася зозуля. – Ви, здається, дуже далеко живете.

- Невже ти полетиш до коршуну?! – закричав у відчаї папуга. – Хіба ти забула, що вогонь і вода не живуть разом?

- Не слухай папугу! – прошипів коршун. – Не слухай його! Ти оселишся в мене, і тобі не доведеться працювати над власним гніздом. Тобі навіть не треба буде піклуватися про їжу: я буду приносити тобі черв’ячків, мошок, рибок, жучків…

«А й справді, – подумала зозуля, – це дуже приємно нічого не робити: не вити гнізда, не ганятися за мошками, не шукати черв’яків…»

А шуліка продовжував:

- Коли ти будеш жити в моєму гнізді, ніхто не посміє тебе скривдити. Я заклюю всякого, хто захоче заподіяти тобі зло!

«Дуже добре! – подумала знову зозуля. – Мене будуть боятися всі птахи, вони стануть підлещуватися переді мною, заздрити моєї дружби з шулікою».

І, подумавши так, вона радісно сказала:

- Я згодна! Летимо!

- Нещасна! – закричав папуга. – Одумайся! У гнізді шуліки тобі ніхто вже не допоможе!

Але зозуля навіть не обернулася на ці слова і полетіла слідом за шулікою.

Незабаром вона побачила на вершині скелі велике гніздо свого нового друга. Вона опустилася в гніздо і сказала задоволена:

- Мені у вас дуже подобається. Добре, що я не послухалася заздрісного папугу!

- Звичайно, добре! – підтвердив коршун. – Чекай мене тут, а я полечу на полювання. Мені давно хочеться їсти! Довго чекала зозуля шуліки. Сонце вже сховалося за горами, а його все не було. Нарешті шуліка прилетів, розправив крила і сказав сердито:

- Нічого не спіймав! Це ти винна, що я нічого не зловив!

- Я? Що ви, що ви! Чим же я винна? – здивувалася зозуля.

Шуліка злобно змахнув крилами і закричав:

- Як ти смієш задавати мені питання? Раз я кажу, що ти винна, – значить, винна! А хто сумнівається в моїх словах, той гідний смерті!

- Ох, пане шуліка! – злякано промовила зозуля. – Я зовсім не хотіла вас образити. Може бути, я дійсно винна.

- Звичайно, винна! Тепер я бачу, що ти просто нахабна птах. Розвалилася в моєму гнізді, як у себе вдома. Сама сіла в тіні, а я повинен страждати на сонці!

У страху зозуля пробурмотіла:

- Пане мій! Адже зараз вечір, і сонце давно вже сховалось за горами.

- Ах ти невдячна! Значить, я по-твоєму брехун? Такої образи я нікому не прощав, не пробачу тобі! І, вдаривши крилом зозулю, він вбив її і з’їв.

Дізнавшись про смерть зозулі, папуга сумно похитав головою і промовив:

- Лінивця, який любить лестощі, чекає біда за кожним кущем і на кожному дереві.