Як Василь змія здолав – білоруська казка

Було воно чи не було, чи правда те чи ні, – послухаємо краще, що казка каже.

Ну так от. Прилетів в один край страшний-престрашний змій. Вирив собі серед лісу біля гори глибоку нору і ліг відпочивати.

Чи довго відпочивав він, ніхто не пам’ятає того, але як піднявся, то відразу голосно закричав, щоб усі чули:

- Гей, люди – мужики і баби, старі і малі, – приносите мені щодня данину: хто корову, хто овечку, а хто свиню! Хто принесе, той в живих залишиться, а хто ні, того проковтну!

Переполошилися люди і почали носити змію що належить.

Носили, носили, а потім бачать – і носити-то нічого. Зовсім збідніли. А змій був такий, що без данини і дня прожити не міг. Став він тоді сам по селах літати, людей хапати, до себе в нору тягати.

Ходять люди як неприкаяні, плачуть, порятунку шукають і не знають, як їм від лютого змія позбутися.

Тим часом заїхав в те місце одна людина. Звали його Василь. Бачить Василь, що ходять люди похнюпившись, руки ламають да голосять.

- Що у вас за біда? – Питає. – Чого ви голосів?

Розповіли йому люди про свою біду.

- Заспокойтеся, – почав утішати їх Василь, – я спробую вас врятувати від лютої напасті …

Взяв він палицю товстіший і поїхав в той ліс, де жив змій.

Побачив його змій, витріщив зелені очиська і питає:

- Ти навіщо сюди заїхав з цією дубиною?

- Бити тебе! – Говорить Василь.

- Бач! – Здивувався змій. – Йди-но краще звідси, поки не пізно. А то як дмухну, як свисну, ти і на ногах не будеш міцно стояти, за три версти відльоту.

Посміхнувся Василь та й каже:

- Чи не хвалися ти, старе опудало, я й не таких бачив! Ще подивимося, хто з нас посильней засвистить. Ну, свисни!

Свиснув змій, та так сильно, що аж листя з дерев посипались, а Василь на коліна впав. Піднявся він і каже:

- Е, дурниці! Та хіба ж так свистять? Адже це курям на сміх! Давай-но я спробую, тільки ти зав’яжи собі очі, а то, чого доброго, повилазять.

Зав’язав змій очі хусткою, а Василь підійшов та так свиснув його дубиною по голові, що у змія аж іскри з очей посипалися.

- Невже ти сильніший за мене? – Говорить змій. – Давай-но ще спробуємо. Хто з нас швидше камінь роздавить?

Схопив змій камінь пудів в сто, здавив його лапами, та так міцно, що пил стовпом піднялася.

- Нічого тут дивного немає, – сміється Василь. – Ось ти стисни так, щоб з каменю вода полилася.

Підняв змій камінь, стиснув, а води й немає …

- Дивись, – каже Василь, – як я стисну. Дістав він непомітно з торби сир, стиснув, вода так і бризнула в усі сторони.

Злякався змій: бачить, що Василь і справді сильніше його. Подивився на Василеву дубину і каже:

- Проси у мене що хочеш, я все тобі зроблю.

- Нічого мені не треба, – відповідає Василь, – у мене всього будинку в достатку, побільше твого.

- Ну так! – Не вірить змій.

- Не віриш, так поїдемо подивимося. Сіли вони в віз і поїхали. Тим часом змію є захотілося. Побачив він стадо волів на узліссі і говорить Василеві:

- Піди злови вола, маленько закусимо. Пішов Василь в ліс і почав дерти лико. Чекав змій Василя, чекав і нарешті сам до нього пішов:

- Ти що тут так довго возишся?

- Лико драла.

- А навіщо тобі лико?

- Хочу мотузок навити да на обід п’ять волів наловити.

- Навіщо нам п’ять волів? Вистачить і одного. Схопив змій вола за загривок і потягнув до воза.

- А ти, – каже Василеві, – принеси дров, будемо вола смажити.

Сів Василь в лісі під дубом і сидить собі, цигарку покурює.

Чекав, чекав змій і не витримав. Приходить до Василя:

- Ти що так довго тут возишся?

- Так от хочу з десяток дубів принести. Вибираю, які товстіший.

- Навіщо нам десять дубів? Вистачить і одного! – Сказав змій і вирвав одним махом найтовстіша дуб.

Засмажив змій вола і запрошує Василя є.

- Їж ти сам, – відмовляється Василь, – я вже вдома підкріплені; що тут одним волом займатися, це мені один раз вкусити.

З’їв змій вола, облизався, і поїхали вони далі. Під’їжджають до будинку, де жила сім’я Василя. Побачили діти здалеку, що батько їде, і закричали від радості:

- Тата їде! Тата їде!

А змій не розчув і питає:

- Що там діти кричать?

- Та це вони радіють, що я тебе їм на обід везу. Вони у мене давно зголодніли …

Злякався змій, зістрибнув з воза і кинувся навтьоки. Але не розгледів дороги, та й потрапив у болото. А болото було таке, що й дна не дістати. Провалився змій на дно, та там і захлинувся.