Як пес вовкові чоботи справив – польська казка

Переклад Ю. Балахнина і Е. Меркуловій

Жили-були вовк і пес. Здоровий такий пес. Вовк до нього заходив. Ось приходить він раз і каже:

- Я тебе з’їм.

Пес йому відповідає:

- Зроби милість, не їж, я тобі за це чоботи справлю.

- Ну, так і бути, впоралися.

З’явився вовк наступного разу, а пес і каже:

- Зараз, зараз. Підемо за чобітьми, але дивись не тупцюй в них по росі да по воді.

Повів пес вовка за собою і велів йому влізти в гнойову рідину, де погуще. Забрався туди вовк по коліна.

Після того велів йому пес вилізти і каже:

- Ну ось тобі і чоботи. Не віриш – подивися на мужика: у нього такі ж.

І ще раз карає:

- Володій на здоров’я да пам’ятай, що я тобі казав: не ходи в них по росі, не лізь у воду – пропадуть чоботи, а інших я тобі справляти не стану.

Послухав вовк, забрався в лігво, нікуди носа не показує. Лежить день, другий, третій. Нарешті захотілося йому їсти. І пішов вовк шукати, чим би підкріпитися. Перебрався він убрід через лісовий струмок, глянув на ноги – а чобіт-то як не бувало! Змила їх вода.

Повернувся вовк до пса і каже:

- Що за чоботи ти мені справив? Подивися – де вони? Вже тепер-то я тебе з’їм!

А пес у відповідь:

- Говорено ж тобі було: не ходи ні по росі, ні по воді – пропадуть чоботи. А інших чобіт ти від мене не отримаєш, як не добивайся, хоч до суду на мене подавай!

- І подам, – говорить вовк. На тому й розійшлися.

Вовк взяв у свідки і помічники ведмедя і кабана, а пес – кота і півня. Вирушили вони судитися. Вовк, ведмідь і кабан вперед забігли, і каже тут вовк своїм товаришам:

- Ти, ведмідь, лізь на ялинку. А ти, кабан, заройся в листя і сиди там. Ми цьому псу свій суд учинимо. Якщо побачите, що моя бере, то і не виходьте, щоб він вас не помітив. А вже якщо я не впораюся, йдіть на підмогу. Утрьох-то ми його зловимо і в клапті розірвемо.

А пес йде собі і не відає про ту засідку. Слідом півень виступає, а за ним – кіт. Півень і дет і сам собі підтакує:

- Та-а до, так-так-так-так! Та-ак, так-так-так-так!

Почув це ведмідь, сидючи на ялинці, і думає: «Не інакше як вони між собою змовляються. Мовляв, так і так, давайте прикінчимо вовка ».

А кіт карбує крок – хвіст трубою. Побачив це ведмідь і каже вовкові:

- Погано справу. Бач, він із списом йде – не рівна година проткне.

Вовк відповідає:

- Дрібниці. Все одно впораємося. Ми в лісі найсильніші. Я і один їх усіх проковтну.

Зітхнув ведмідь, каже:

- Твоя правда. Розсерджуся – однією лапою їх потисну, пискнути не встигнуть, мокре місце від них залишиться.

Зачув кабан ці промови, хвостом поворушив – тут листя і зашелестіли. Кот почув шурхіт, подумав – миша. Стрибнув – цап кабана за хвіст! Кабан, що не розібравши, в чому справа, вискочив із засідки та в ліс! Кіт з переляку – на ялинку, де ведмідь сидів. А ведмідь теж злякався – вирішив, що кабана вже списом проткнули, і тепер до нього, ведмедя, добираються. Почав він дертися вище, забрався на саму верхівку, бачить – далі нікуди, а кіт все за ним лізе. Зовсім перелякався ведмідь, рвонувся ще вище, та й звалився на землю. На смерть вбився.

Кіт сидить на ялинці, кабан в ліс втік, залишилися вовк і пес один на один.

Вовкові-то невтямки, що ведмідь мертвий, а кабана і слід прохолов. Не знає він, що дружків-то нету, думає: «Сам не впораюся – друзі допоможуть». І кинувся на пса. Пес був здоровий і сильний, а вовк-то три дні не їв, зовсім охляв. Почався у них смертний бій, і загриз пес вовка.

Вирішив суд, що пес, стало бути, прав, і видав йому таку папір. Сховав пес вирок за стріхою, а миші знайшли його да погризли.

Ось з того-то часу і злиться пес на кота. Як тільки кота побачить, так за ним в погоню: навіщо допустив; щоб миші собачу правду з’їли? А кіт на мишей сердитий: де тільки побачить миша – цап! – І немає її.

Так і повелося: пес кота терпіти не може, кіт мишей, а вовк – пса.