Як чоловік відшукав зниклу дружину – польська казка

Переклад А. Щербакова

В одному селі жив пастух. Було у нього три сини і наділ. Стали вони радитися, що б там посіяти. Старший син і середній син хотіли посіяти ячмінь, а молодший син упросив, щоб батько посіяв жито. Хороше зійшло жито, а як заколосилося, видно стало, що колоски-то у нього з чистого золота. Ось дозріло золоте жито, скосили його, в снопи пов’язали. Звелів пастух синам стерегти його в полі три ночі. Першу ніч – старшому, другий – середньому, а третю – молодшому. У ту ніч, коли молодший стеріг, в саму північ, прилетіла велика птах, озирнулась, схопила сніп і забрала. Молодший син злякався, що батько його вилаяв, погнався за птахом. Він думав, що вона сніп-то кине, тільки даремно він сподівався. Біг він за птахом, біг, потрапив у густий ліс і заблукав. Уж не сподівався, як і вибратися з цього лісу. Раптом бачить – світло. Зрадів він. «Може, – думає, – там чийсь дім». Підібрався він ближче, бачить – горить вогонь на траві, біля вогню лежить старий, а під головою у нього той самий сніп. Розгубився молодший син: «Що тепер робити? Витягну сніп – він прокинеться, як би не було біди! »Потім вирішив:« А, будь що буде. Візьму сніп. А якщо він прокинеться і запитає, що мені тут потрібно, то я йому скажу: хочу, мовляв, до вас у сини попроситися ». Так і вийшло. Старик схопився, розсердився було, але, як попросив хлопець, щоб його в будинок взяли, то подобрішав. Взяв старий його за руку і повів до себе, свого лісове житло. Дружина там у нього була, тільки сліпа. Прийшов він до неї з цим приймаком і каже:

- Ах, дружина моя, як шкода, що ти сліпа! Була б ти видюща – воістину пораділа б тому, кого я до тебе привів. А привів я до нас у дім пригожого сина.

Веліла дружина підвести його до неї ближче. Приголубила, привітала добром і теж відразу сином назвала. І дуже просила у всьому, у всьому слухатися. Тоді-де буде він найщасливішою людиною на світі. А потім підійшов до нього той старий, який був великий чорнокнижник, взяв приймака за руку і сказав йому так:

- Раз вже ти став моїм сином, так слухайся мене у всьому. Нічого такого від тебе не буде потрібно, тільки паси наших овець. Але дивись, щоб овечки у тебе не зайшли на сухій ставок. Якщо ти їх туди пустиш, ми всього стада втратимо. Явится Скельний дух – це примара такий, – і всіх овець забере. Стережись його! Розпізнати духу можна по кривих пальцях і довгим кігтям. А щоб тобі нудно не було, дам я тобі скрипку. Грай на ній, учись.

Ну, погнав приймак овець пастися. Тільки скрипка була йому милею, ніж вівці, він знай на ній бряжчить да грає, а вівці в цей час в сухий-то ставок і забралися, Почув приймак, як Скельний дух кричить злим голосом, овець до себе заганяє. Побіг він і став просити духу відпустити овець. Дух йому й каже:

- Я від овець відступлюся, тільки дай мені скрипку і навчи грати на ній.

Приймак йому це пообіцяв і тут же віддав скрипку. Скельний дух давай на ній бринькати, та так сильно когтіщамі смикнув, що одна струна лопнула. І сказав приймак духу:

- Е, брат! Так справа не піде. Я тебе навчу грати, тільки доведеться тобі мене слухатися.

Погодився дух слухатися, аби його грі на скрипці навчили. Приймак йому тлумачить:

- Е, брат! Спершу треба пальці з кігтями повипрямлять.

Ну, випрямляти так випрямляти.

Приймак бігом додому. Взяв сокиру, приніс, встромив у стовбур дерева, розщепив його і звелів духу криві пальці в розщіп сунути, та глибше. А потім вирвав сокиру. Закричав Скельний дух дурним голосом, став просити, щоб його відпустили. Мовляв, він вже і скрипки тієї не хоче, так йому боляче. А приймак каже:

- Скажи, що ні торкнеш більше моїх овечок, куди б вони не зайшли – тоді відпущу.

Пообіцяв йому дух, що не чіпатиме.

А приймак ще каже, що мати-де у нього сліпа, нехай дух порадить, як стати їй зрячої.

- Іди до дуба над колодязем! – Кричить дух. – Зростає там зілля з червоними квіточками. Зірви його, потри матері очі – вона і прозріє. Тільки пошвидше, а то невтерпеж!

Зірвав приймак те зілля, потер матері очі, вона вмить прозріла. І каже:

- Синку! Чоловік-то у мене великий чаклун і чорнокнижник, а от не зумів зрячої мене зробити! Не знаю, чим за це тебе віддячити.

Пішов приймак і відпустив духу. Дух більше не з’являвся і овець не чіпав. Батько цього дуже радів. Ходили і плекали старики милого приймака. А коли той в свій термін занудьгував, сказав йому чорнокнижник:

- Бачу, сумуєш ти, і знаю, чому. Не смутку. Хоч ми тут і на самоті живемо, але добудемо тобі прекрасну дівицю, і будеш жити з нею в злагоді. Назавтра все і зробимо.

На інший ранок говорить чорнокнижник:

- Іди за мною в ліс. Побачиш там козла. Ти на нього сядеш, і відвезе він тебе до самого моря. Там ти злізеш і будеш чекати, поки не прилетять три качечки. Вони струсити і обернуться трьома дівчатами. А ти Виглядівши таємно, яка з них тобі найбільше до душі. Вони покладуть свої сорочки на березі і заберуться в воду. Тоді ти у тієї, що тобі сподобалася, сорочку і візьми. Але ось тобі наказ: буде вона просити у тебе сорочку назад – ти не віддавай. Як випустиш сорочку з рук – більше дівиці тієї не побачиш. Жаліти будеш, тому що це три королівни.

Ну, приймак гаряче обіцяв, що сорочки з рук не випустять і віддасть її тільки вдома і тільки в батьківські руки.

- Ось так і зроби. І будеш щасливий.

Прийшли вони на те місце, де стояв козел. Сів син на козла і помчав, як по повітрю, до самого моря. Там він сховався за кущ і став чекати, поки качечки прилетять. Чекав, чекав, подумав було, що його обдурили. Довго їх не було. І раптом бачить – три птахи летять, три качечки. Сіли вони на берег в трьох кроках від нього, струснулися, обернулися прекрасними дівчатами. Подивився він на них, і сподобалася йому наймолодша. А вони не знали, що він дивиться, зняли сорочки, роздяглися догола. Простежив він, куди молодша свою сорочку поклала. Як пішли вони в воду да стали весело плескатися, скочив він, хвать сорочку – і навтьоки! Біг швидше, ніж на цапа скакав. А дівиці як закричать! Та, у якої він сорочку взяв, побігла за ним і зі сльозами стала просити, щоб він їй сорочку віддав. А він у відповідь: не віддам, мовляв, понесу в батьківський дім. Пообіцяла йому дівиця, що піде туди з ним. Тільки адже їй же, мовляв, сором не дозволить прийти голяка, нехай він їй такого сорому не робить і поверне сорочку. Пожалів він її, до того ж і по серцю вона йому припала. Віддав сорочку. А вона одяглася, струснулося – і стала знову уточкой. І тут же полетіла. Заплакав він гірко і побрів додому.

Чорнокнижник побачив його заплаканої, запитує, що трапилося.

- Горюю, що не послухався вас, повернув їй сорочку, – відповів приймак.

- Ох, сину, сину! Що ж ти таку дурість зробив! Більше ти її не побачиш.

Заридав приймак. Прийшла мати і каже чорнокнижника:

- Чоловіче мій, змилуйся ти над нашим добрим і єдиним сином. Я ж знаю – коли ти захочеш, ти зробиш так, що він її ще раз побачить. Зроби це заради мене, не покинь його у великій тузі, бо від такої туги і померти недовго.

Він і відповідає:

- Гаразд, подивимося.

І пішов до комори. Чаклував там, чаклував – повернувся весь в поту. Говорить з тяжким зітханням:

- Ну, сину мій, якщо б я тобі сильно добра не бажав, нічого б не вийшло. А тепер сподівайся, але не раніше, ніж через рік, твоє бажання збудеться.

Довго той рік для приймака тягнувся. Але ось одного разу каже йому чорнокнижник:

- Сину мій, завтра закінчиться рік і скінчиться час твоєї туги. Знову поскачешь на цапа, але не туди, куди колись, а набагато далі, теж до моря. Я тобі ще раз кажу: гляди не наглупі, бо потім на віки віків справі не допомогти.

Син поклявся гаряче, що на цей раз жодним чином не піддасться. Ну, пішли вони в ліс, сіл він на козла і полетів ще швидше, ніж минулого разу. Став козел у самого моря, приймак сховався за кущем. А три качечки вже й летять. Він зрадів, а сам дивиться, чи є серед них та, його. Є! Ах, що за радість! Струснулися вони, встали в сорочках біля самої води. Він простежив, куди вона свою сорочку поклала. Пішли дівиці в воду, а самі говорять про те торішньому випадку. Старші кажуть:

- Рік тому був у нас нещасливий день. Але вже тут-то хлопець той нас не знайде.

А наймолодша відповідає:

- Зовсім не був то нещасливий день. І хлопець був пригожий.

А вони їй кажуть:

- Ніяк він тобі сподобався?

Не відповіла молодша. Видно було, що туга її томит. Зрозумів приймак, що він по серцю їй, зрадів, не став більше дивитися, вискочив, схопив сорочку і бігом!

Закричали дівиці:

- Ах, подумати тільки! Він і тут нас знайшов!

А наймолодша кинулася за ним навздогін, кличе його і каже:

- Не бійся, я не зроблю, як минулого року. Весь рік я тільки й думала, як би мені побачити тебе ще разочок. Але і ти сорому не роби мені, не веди мене до своїх батьків без сорочки, я такої ганьби не знесу.

Просить вона, просить, а він їй все минулий рік поминає, навіть слухати не хоче. Ось підходять вони до будинку, впала вона на коліна, просить-благає, а він все одно сорочку не віддає. У воротах вона як би зомліла, голос втратила, і стало йому так шкода її, що вже на дворі віддав він їй сорочку. І тільки вона її одягла, як струснулося і полетіла уточкой. Скрикнув він і впав замертво. Почув чорнокнижник крик і каже дружині:

- Справа погано! Залишився наш синок без сорочки.

Вибігли вони, бачать – лежить він мертвий. Але чорнокнижник знав від цього засіб, воскресив його. Перше слово його було: «Де ж ти, моя ненаглядна?» Мати каже:

- Дитя моє, не убивайся. Може, вдасться ще справі допомогти.

- Ох, тепер вже ні, – говорить чорнокнижник. – Тепер все прахом пішло.