Глечик-силач – узбецька казка

Було чи не було, ситно було або голодно, але жили колись старий і стара. Дітей у них не було. Сумно і самотньо протікали їхні дні. Одного разу бабуся сказала:

- Ех, народився б у мене дитина, що ні попросив би, все дала б йому: молока, так молока, вершків так вершків, кислого молока так кислого молока.

Минуло після цього скількись часу, і у старої народився хтось без голови, без рук, без ніг, дивно схожий на глиняний глечик.

Старик здивувався і сказав дружині:

- Стара, ти все скаржилося – дітей немає, от і народила якийсь глечик! Щоб не дивитися на нього і не засмучуватися, давай його розіб’ємо!

Глечик тут і заговорив.

- Гей, батько, – сказав він, – що вам я поганого зробив? Хіба ви попросили мене сходити за дровами, а я не пішов? Або ж ви веліли косити, а я не послухався?

- Он у сусідського бая НЕ стиснутий хліб, сходив би туди, підзаробив, – сказав батько.

Глечик, взявши серп, відправився до бая. Бай подивився і здивувався:

- Хто ти такий?

- Мене звуть Глечик-Силач, – відповів Глечик.

- Навіщо прийшов?

- Можу стиснути пшеницю на твоєму полі.

- Скільки просиш за роботу?

- Наповніть мене зерном, і з мене вистачить, – відповів Глечик-Силач.

«Не так вже й багато запрошувати», – подумав зраділий бай.

Глечик-Силач стиснув весь байський хліб, зв’язав стислу пшеницю в снопи, запряг волів, змолотив хліб, а солому зібрав у скирту. Бай наказав все зерно зсипати в мішки. Тоді Глечик-Силач заперечив:

- Почекайте, бай, спочатку сплатите мені за працю, потім засиплю вам зерно в мішки.

Але бай не погоджувався:

- Спочатку зсипали зерно в мішки, звези в комору, а вже тоді заплачу тобі за роботу.

- Ні, спочатку розрахуйтеся зі мною, – наполягав

Глечик-Силач.

- Гаразд, хай буде по-твоєму, – розсердився. Бай. – Заплачу тобі за твою працю і можеш йти.

Почав сипати бай зерно в горлечко глечика-Силача. Сипав він, сипав, всю пшеницю з струму висипав бай в глечик, а він все ще не наповнився.

Бай схопився за голову.

- Глечик не повний, наповніть його, – сказав Глечик-Силач.

- Ох, – заплакав бай, – я все зерно зібрав з Хірман, а ти не наповнився. Ти не глечик, а якийсь шайтан. Весь урожай в тебе зсипала.

Сказав так бай і пішов.

Глечик-Силач тільки крикнув йому навздогін: «Гаразд, хай не повний, я і цим задоволений!» – Вирушив додому.

- Мати, – сказав він; – скажіть батькові, нехай підніметься на дах будинку і зробить в ній діру.

- Що ти приніс, синку, – спитала мати. Глечик-Силач відповів:

- Пшеницю приніс.

- Насип свою пшеницю он у той дерев’яне блюдо. Скільки ж може поміститися в цьому глечику?

- На страві не поміститься, – заперечив Глечик-Силач. – Я ж прошу – зробіть отвір в даху, і я наповню всю кімнату зерном.

Батько піднявся на дах і зробив у ній діру. Глечик-Силач давай зсипати пшеницю. Кімната наповнилась зерном.

Так старий і стара досягли своїх бажань.

Переклад М. Шевердіна