Чи справедливість на світі? Польська народна казка

Переклад Ю. Балахнина і Е. Меркуловій

Зібрався раз мужик в ліс по дрова. А на дворі дощ періщить, вітер сосни з коренем вивертає.

Прийшов мужик в ліс, почав рубати сучки, раптом чує – хтось стогне, та так жалібно! У мужика від страху душа пішла в п’яти. Однак підійшов він до того місця, звідки чувся стогін. Дивиться – під поваленої сосною лежить ведмідь і ледве дихає.

Мужику стало шкода звіра. Притягнув він жердину і дві колоди, підняв жердиною сосну у комля, підклав колоду. Потім з іншого боку підняв, підклав і звільнив ведмедя.

Очухався ведмідь трохи і каже:

- Я тебе з’їм.

- Бійся бога! – Відповідає мужик. – Адже я тебе від вірної смерті врятував! Тобі мене дякувати треба, а ти: «Знімання!»

А ведмідь знай своє: з’їм да з’їм. Хотів мужик драла дати, та не вийшло – схопив його ведмідь, ось-ось підімне.

Бачить мужик – справа погано. От і каже він ведмедеві:

- Без суду нікого є не покладається. Нехай нас хто-небудь розсудить.

Ведмідь погодився. Пішли вони шукати суддю, а тут негода зовсім розгулялася – дощ січе, вітер виє. Раптом бачать вони – кінь гілки дубові в лісі гризе.

- Розсуди нас, друже, – говорить мужик коню.

Розповів мужик все, як було. Кінь і відповідає:

- Прав ведмідь. За добро тільки злом і платять. Поки я був молодий – працював на господаря, не шкодуючи сил, а як став старий і слабкий, так клаптика соломи для мене шкода. Он яка негоду, а він мене в ліс вигнав дубові гілки глодать.

Не сподобалися мужику слова коня.

- Підемо далі, – говорить він ведмедю, – пошукаємо іншого суддю.

Пішли вони далі. Раптом назустріч їм заєць.

- Гей, косою! Розсуди-ка нас! – Говорить ведмідь.

Заєць злякався.

- Як же я вас судити буду?

Розповів мужик зайцеві все, як було. Заєць і каже:

- За добро завжди платять злом. Я нікому нічого поганого не зробив, а на мене все нападають, кому не лінь: і собака, і вовк, і навіть ворона. Не можу я так більше жити. Я топитися йду.

І справді утопився б заєць, та сиділа на березі жаба, побачила зайця і зі страху геть застрибала. «Еге! – Подумав заєць. – Погожі-ка я топитися. Є ще й такі, що мене бояться ».

А мужик і ведмідь тим часом йдуть собі далі. Бачать – біжить назустріч лисиць.

Розповіли вони лисицю все, як було.

- Розсуди нас, куме!

- Добре, – погодився лисиць.

Відвів мужик лисиця в сторонку і шепнув йому на вушко:

- Якщо розсудиш як слід – отримаєш в нагороду шість курочок.

Кивнув лисиць і каже:

- Як же мені судити вас, якщо я навіть не бачив місця, де ведмедя придавило?

Пішли вони всі троє до поваленої сосні.

- І ти, мужик, кажеш, що цю сосну розворушив! – Дивується лисиць. – Та не може бути!

Мужик взяв жердину, підчепив сосну і підняв її.

- А тепер, – каже лис, – ти, ведмедик, лізь під сосну, покажи, як ти лежав.

Ведмідь ліг під деревом, а мужик прибрав жердину. Тут сосна знову ведмедя і притиснула.

Подякував мужик лисиця і дав йому для початку одну курку.

На другий день лисиць прийшов за другим, на третьому – за третє. Мужик віддавав, що не перечив, але на четвертий день позичив у сусіда двостволку, підкараулив лисиця у курника та як гримне по Куманька!

Промахнувся мужик. Ну, а лис – давай бог ноги! Біжить і кричить:

- Ой, мужик! А сам-то ніж за добро платиш!

Тут і казці кінець.