Архів за Січень, 2015

Подарунок хрещеника – польська казка

Переклад А. Щербакова

Народився у одного короля син, і запросив король в куми двох сусідніх королів. Приїхали вони. Відвели їм покої, а з цих покоїв в кухню віконечко виходило. Вирушили королі гуляти, а кухар чує: в покоях розмову. Заглянув він у віконечко, дивиться, а там сидять ангели-охоронці тих приїжджих королів, міркують, що б їм таке хрещеника на зубок подарувати. Один каже:

- Порозумнішати йому на десятому році.

А другий додав:

- І з шести років все, чого забажає, хай виконується.

Ну, охрестили маленького королевича, Вільгельмом назвали. Підріс він трохи, і став кухар з ним дружбу водити. Ось виповнилося йому шість років, кухар йому й каже:

- Віля, пожадай.

- Чого побажати?

- Ну, побажай, нехай ця вода вином зробиться.

Побажав королевич. І стала вода вином. Думав кухар, думав і придумав.

- Віля, – каже. – Пожелай, щоб став средь моря замок і ми в тому замку опинилися.

І опинилися вони в цьому замку.

- Віля, побажай, щоб донька твого хрещеного тут опинилася.

Зирк, вона тут. Пробула вона в замку пару деньків, вийшла подивитися на море, схопив її кухар за ноги в скинув у воду. Потонула вона. Залишилися кухар з королевичем одні. Кухар і каже:

- Віля, побажай, щоб донька твого іншого хресного тут опинилася.

Вона тут як тут. Пробула пару днів, пішла подивитися на море, схопив її кухар за ноги – і в воду! Вона теж потонула.

Шукали королі дочок, шукали, та так і не знайшли. А кухар з королевичем у замку жили. Жили-жили, набридло кухареві, він і каже:

- Віля, погано тут. Побажай, щоб ми до твого батька повернулися.

Побажав королевич, і вони вмить повернулися в королівський палац. Їх там не впізнали, вся челядь вже змінилася. Став кухар проситися в кухаря. Його прийняли, а королевича взяли до нього кухарчуком. Прослужили вони так кілька років, а кухар день від дня все більше до горілки тягнувся. Пам’ять-то у нього і забило, забув він, що в десять років королевич порозумнішає.

А той, як виповнилося йому десять років, все пригадав і зрозумів, що накоїв. Пішов він до батька, але не зізнався, що він королевич. Тільки попросив влаштувати великий бенкет. Мовляв, на цьому бенкеті приготує він гостям приємну несподіванку.

- Ну, дивись, поваренок! – Говорить король. Якщо твоя несподіванка виявиться не така вже приємна, я велю тобі голову відрубати. Як-не мені бенкет у п’ятсот золотих встане.

А поваренок став його просити, щоб запросив він на бенкет хресних, королів-сусідів. Послали їм запрошення, приїхали вони. Звелів король настріляти дичини для пари. Привезли дичину. А кухар засів у корчмі з кухарчуком і п’є. Годині о десятій ранку прийшли за ним королівські слуги.

- Повар, йди додому, – кажуть. – Пора готувати.

А кухар відповідає:

- Нині я готувати не буду. Ей, корчмар, налий-но ще по одній!

Пішли слуги додому, зажурилися. Мовляв, вижене їх король. Нічого королю не сказали, а до полудня знову пішли за кухарем.

- Повар, пора на стіл подавати. Іди на кухню. Не те король нас усіх прожене.

- Не піду. Корчмар, ще по одній! Не буду нині готувати.

Йдуть слуги назад, впадають у відчай. Вода в кухні не грета, м’ясо сире, а вже й на стіл подавати пора. У половині першого каже кухар:

Що посієш, те й пожнеш – індійська казка

Жив на світі жодній брахман. Йшов він одного разу в сусіднє село, бачить – у дороги клітина, а в ній замкнений лев. Брахман підійшов ближче, став роздивлятися лева, а той каже йому:

- Брахман, ти добрий, всіх-то ти шкодуєш, всім допомагаєш. Зглянься мною, звільни мене.

- Ні, якщо тебе випустити, ти ж з’їси мене, – відповів брахман.

- Я лев, а леви тримають слово. Клянуся, що не з’їм тебе, а дам багато грошей і піду геть.

Зрадів брахман, як почув про гроші, і відкрив дверцята клітки. А лев вийшов на волю і каже:

- Знаєш, брахман, я давненько не їв і зараз, мабуть, з’їм тебе, щоб вгамувати голод.

Злякався брахман.

- Я зглянувся над тобою і визволив тебе, – сказав він. – Адже ти обіцяв, що не з’їси мене. Не годиться тобі порушувати своє слово.

- Людина – безчесне створення, йому дарма порушити обіцянку. З жадібності він може зробити будь-який гріх. А ти до того ж брахман, всім відомо, як ви, брахмани, жадібні. І звільнив ти мене тільки заради грошей. Тому я неодмінно тебе з’їм, – сказав лев.

- Але це несправедливо! – Скрикнув брахман. Неподалік паслася худа буйволиця.

- Добре, – сказав лев. – Підемо до буйволиць, нехай вона нас розсудить.

Пішли вони до буйволиць і розповіли їй, в чому справа.

Буйволиця сказала:

- Людина – жадібне істота. Поки я давала молоко господар годував мене, а тепер молока у мене немає, от мене і відвели сюди, в ліс, і кинули одну. Нема чого шкодувати людини. З’їж його, лев!

- Буйволиця дурна, – сказав брахман. – Ходімо краще запитаємо когось іншого.

Пішли вони до коня і попросили розсудити їх.

- Не варто шкодувати людини, – сказала коня. -

Поки я була міцною і сильною, на мене звалювали важкий вантаж і їздили верхи. Тепер я зів’яла, і господар перестав мене годувати. Я блукаю по лісах і сама дбаю про своє прогодування. Тому з’їси, лев, цього брахмана.

- Кінь нічого в нашій справі не тямить, – сказав брахман. – Треба піти до когось розумніші.

Пішли вони до бика. Бик був міцний, дебелий. Брахман йому каже:

- Як добрий твій господар! Він щодня годує тебе свіжою травою і зерном, худнути тобі не дає. Розсуди ти нас: я звільнив цього лева з клітки, а він тепер хоче мене з’їсти. Правда адже, люди так не поступають?

- Більш віроломного істоти, ніж людина, важко знайти, – відповів бик. – Я пашу поле свого господаря, тягну його віз, ось він мене напуває і годує. А коли я постарію, він кине мене помирати голодною смертю. Не слід проявляти співчуття до людини. І, якщо ти, лев, з’їж брахмана, це буде цілком справедливо.

Після цих слів лев одним ударом прикінчив брахмана і з’їв його.